Митрополит Черкаський і Канівський Софроній освятив меморіальний знак на честь святителя Луки (Войно-Ясенецького)
Невелике село Деньги, що під Золотоношею, у п’ятницю 27 квітня зібрало стільки жителів і гостей, скільки не можуть пригадати навіть старожили. Усі вони взяли участь в урочистій події: відкритті пам’ятного знаку на честь видатного святителя, лікаря й вченого нашого часу – Луки (Войно-Ясенецького). Церемонія відкриття, на якій були присутні керівники Черкаської обласної держадміністрації, міста Золотоноша, депутати облради, відбулася біля місцевої православної церкви, де встановлено цей знак з барельєфом святителя.
Митрополит Черкаський і Канівський Софроній, перед тим, як освятити це місце, звернувся до численних присутніх із архіпастирським словом, у якому нагадав про видатний життєвий і святительський подвиг архієпископа Луки, його заслуги як перед Православною Церквою, так і перед сучасною медичною наукою.
Владика Софроній зазначив, що святитель Лука Кримський (у миру Валентин Феліксович Войно-Ясенецький) залишив по собі величезну як медичну, так і духовну спадщину. Не одне покоління хірургів виховано за його видатною книгою «Нариси з гнійної хірургії». Ця фундаментальна праця не втратила своєї актуальності і по сьогодні. Усе своє життя Валентин Феліксович самовіддано служив людям. В епоху фактичної заборони Церкви, пройшовши тортури сталінських таборів, він залишався вірним ідеалам духовності й віри. Ставши великим хірургом, Святитель Лука зберіг високу духовність, яку зумів донести до людей.
Народився в 1877 у місті Керчі у сім’ї провізора. Його юність пройшла у Києві. Господь щедро наділив Валентина Войно-Ясенецького багатьма талантами. Маючи чималий хист до живопису, у 1890–1895 рр. Валентин Феліксович навчався паралельно у гімназії та в Київській художній школі. Потім він вступає до Петербурзької академії мистецтв, створює власні полотна, бере участь у виставках, продовжує навчання в Мюнхені. Але бажаючи принести людям якнайбільше користі, 1898 року юнак поступає на медичний факультет Київського університету. Як згадував згодом сам хірург: «Я вивчав медицину винятково для того, щоб бути сільським, мужицьким лікарем».
Нетривалий час він працював земським лікарем саме в селі Деньги, де й встановлено пам’ятний знак, до того ж саме у день народження святителя.
У роки Російсько-японської війни В.Ф.Войно-Ясенецький працював хірургом у військовому госпіталі у Читі. 12 років працював у земських лікарнях Росії.
Валентин Феліксович багато працював, але регулярно відвідував церкву, часто бував на богословських зборах. Спостерігаючи його глибоку віру, єпископ Інокентій запропонував хірургу стати священиком. У 1921 р. В.Ф.Войно-Ясенецький приймає чернецтво, а 30 травня 1923 року рукопокладається в сан єпископа з ім’ям апостола Луки (художника та цілителя). Затвердив цей високий архієрейський сан Святіший Патріарх Тихон, будучи вже під арештом. Через 10 днів після цього висвячення самого майбутнього святителя заарештовують і він проводить понад 10 років у засланнях і таборах Східного Сибіру, продовжуючи свою медичну діяльність та архієрейське служіння.
Тяжким було життя єпископа Луки: довгі роки поневірянь, розлука з ближніми, часто на межі життя і смерті. Святитель знав, що всі арешти, табори, тюрми, допити, катування, заслання, хвороби, діяльність його як хірурга, архієрейське служіння – усе з волі Божої. Але більше, ніж власна доля, тривожила його доля Церкви. «О, Матір моя зневажена, Свята Церкво Христова! Ти сіяла світлом, правди і любові, а нині що з Тобою? Хто винен у Твоїй нарузі? Чи тільки будівники нового життя, церкви земного царства, рівності, соціальної справедливості і земного достатку? Ні, повинні ми сказати з гірким сльозами, не вони одні, а сам народ. Якими сльозами оплатить народ наш, що забув дорогу в храм Божий?».
Ще за життя його мали за святого, за людину, яка змогла власним життям довести неправдивість радянської доктрини про несумісність, ворожість науки і релігії. Життя святого є прикладом високого служіння Істині, прикладом несхибного стояння у вірі. Навіть у часи найбільшого розгулу антирелігійної кампанії він ніколи не знімав ряси і хреста, навіть в університеті читав лекції у священичій одежі, під час операції перед ним завжди стояла ікона Богородиці, перед нею він молився, ставив хрест йодом на тілі пацієнта і, водимий Божою Рукою, творив воістину чудеса, спасаючи часто і безнадійних хворих.
Усі спроби атеїстичних агітаторів блискуче розбивалися аргументами святителя. Одного разу на запитання: «Як це ви, професоре, ніколи не бачили Бога, а вірите в Нього?» – Владика Лука відповів: «А ви в розум людський вірите?» – «Вірю». – «А я неодноразово відкривав людський череп, розтинав мозок – і ніякого розуму там не знаходив. Знімаючи черепну коробку, не бачив у ній ані розуму, ані глупоти. Так само і я не бачив Бога. Але, щоб мати сенс життя, необхідно вірити в те, що Він є. З Богом життя знаходить мету, опору. Маючи Бога в душі, наповнюєшся справжнім багатством».
Як зміг досягнути святитель недосяжної величі духу, якої не змогли зламати 11 років заслань і таборів? Читаючи його біографію і порівнюючи з житіями інших святих Церкви, відзначаємо спільне – дійсну, жертовну любов до Бога і до людей, готовність ще з дитинства служити ідеалам Добра.
Святитель Лука, канонізований 2000 року, як і за земного життя, Божою Благодаттю, яка цілющим миром з’являється на святій його іконі, зціляє страждущі душі й тіла, навертаючи народ до віри. Для нащадків святитель Лука назавжди залишиться взірцем високодуховної людини, у якій гармонійно поєднався талант науковця, видатного хірурга-практика і блискучого релігійного діяча, який своє життя присвятив полегшенню людських душевних і фізичних страждань.
Однім із живих свідоцтв діючої благодаті небесного заступництва святителя Луки стала присутність на церемонії відкриття пам’ятного знаку уродженця Черкащини, а нині московського піаніста Назара Стадниченка. В його житті трапилося так, що він отримав жахливу травму руки й був приречений хірургами на ампутацію кінцівок рук, але сталося диво, яке лікарі не могли збагнути: за молитвами святителя Луки, до якого зверталися близькі родичі хлопця, пальці зрослися, до того ж не залишивши ані шраму, ані наступних уражень, що дало змогу хлопцеві займатися музикою.
Серед гостей була представниця славетного роду Войно-Ясенецьких – пані Тетяна Войно-Ясенецька, яка продовжує лікарську справу свого видатного предка й працює нині лікарем-анестезіологом в одній з клінік Одеси.
Не була випадковою присутність на святі й гостя з далекої Греції – архімандрита Нектарія Антонопулоса, настоятеля Свято-Преображенського монастиря, який розповів про те, якою шаною оточено ім’я великого святителя Луки в Греції. На його честь у цій країні побудовано 20 православних храмів, написано безліч святих образів, а молитовне заступництво святителя підтверджено багатьма чудесами зцілення людей, котрі звертаються до нього по допомогу.
Митрополит Черкаський і Канівський Софроній гостинно запросив отця Нектарія відвідати разом з ним Краногорський Свято-Покровський монастир та сусідній скит, де на духовну втіху тутешніх насельниць пролунало «Христос Воскресе!» особливо піднесеним грецьким співом. Архімандрит Нектарій запевнив, що у вересні до Черкас прибуде величезна святиня – частка Хреста Господнього, що нині зберігається в монастирі, де він є настоятелем.
Чимало добрих слів було сказано й на адресу добродія В’ячеслава Лепського, дбанням якого відбулася поїздка грецького гостя до Черкащини, а також зведення пам’ятного знаку. Владика Софроній відзначив пана добродія церковним орденом і подякою.
